“Шут”
— Олю, ти скоро? Зараз Катруся з Дмитром прийдуть, — нетерпляче сказав Олег, зазирнувши у спальню.
— Зараз. Хвилинку, — відповіла Оля, не відвертаючись від дзеркала на дверцятах шафи.
Вона провела помадою по губах, струснула головою, трохи зіпсувавши ідеально укладені коси, поправила комір сукні і лише тоді обернулася до чоловіка.
— Я готова, — усміхнулася вона йому.
— Оце так! Яка ж ти в мене гарна. — Олег підійшов і притягнув Олю до себе.
— Обережно, помада, — Оля відсунула голову від його грудей, глянула на чоловіка ніжно, трохи лукаво.
— Олю… — почав Олег зі змінившимся голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну от. — Олег розчаровано розплющив обійми, зітхнув і піш відчиняти.
Оля останній раз глянула у дзеркало, підтягнула сукню і пішла за Олегом.
У передпокої вже гомонів Дмитро з великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Катруся з подарунковим пакетом.
— Де іменинниця? Чому гостей не зустрічає? — гукав Дмитро, шелестіючи обгорткою. Він побачив Олю і зробив крок назустріч. — Ну, нарешті. Оленько, ти, як завжди, чарівна. Олежу, дивись, заберу. Олю, дай поцілую. — Дмитро голосно чмокнув її в щоку і лише потім подарував букет. — Бажаю тобі…
— Та годі, роздягайся, а тости й побажання залишимо на стіл, — встряв Олег.
— Олежку, тапочки дістань, я букет поставлю, — сказала Оля і пішла на кухню.
В квартирі одразу стало тісно й галасливо. Дмитро потирав руки перед накритим посеред кімнати столом.
— Оленько, ти чарівниця. Накрила наче на свято. Я зараз слиною захлинуся, — стогнав Дмитро.
— Трохи потерпи, — сказала Оля, вносячи у кімнату вазу з трояндами. Вона поставила букет на столик біля вікна.
— Шут, — ледве чутно промовила Катруся, закинувши гарні східні очі.
Оля підійшла і поклала їй руку на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить у двері знову подзвонили, і Оля пішла зустрічати нових гостей.
— Це Ліза, а це моя сестра Оля, — представив Максим дівчат один одному, простягаючи Олі букет.
— Дуже приємно, — усміхнулася Оля. Ліза ледь помітно кивнула. — Прости, тапочок більше немає.
— Нічого, я Лізі свої віддам, — сказав Максим.
Оля здивовано подивилася на брата. Її погляд говорив: «Що у вас спільного?»
— Запрошуй до столу, сестричко, — сказав Максим, не помічаючи її погляду.
Вони увійшли до кімнати.
— Мого брата ви всі знаєте, а це Ліза, його нова дівчина, — представила Оля. — Далі сам, — прошепотіла вона братові і пішла з букетом на кухню.
Ще однієї вази у них з Олегом не виявилося, тож Оля поставила букет у літрову банку і залишила на кухонному столі.
Коли вона повернулася до гостей, усі вже розсілися. Олег показав їй на стілець на чолі столу. Оля сіла і з подивом помітила, що Дмитро з Катрусею сидять окремо, по різні боки.
Олег уже розливав коньяк чоловікам і вино жінкам. Ліза сиділа прямо, суворо й байдужо до всього, що відбувалося. Максим поклав у її тарілку салат. Вона, здавалося, навіть не помітила цього.
*«Оце так. Від неї холодом віє. У брата були дівчата, але живі, а ця сидить, ніби кіл у неї в горлі…»*
Думки Олі перервав Олег. Він почав вимовляти тост, стоячи з келихом у руці і з ніжністю дивлячись на дружину.
Усі затихли. Потім лунали дзвін келихів, звуки виделок по тарілках…
Оля окинула поглядом усіх. Дмитро шумно їв, розхвалюючи страву й поглядаючи на Катрусю. Та дивилася в тарілку, ігноруючи його. Ліза повільно жувала, ні на кого не звертаючи уваги. Максим щось шепотів їй на вухо. Олег стежив, щоб у всіх було вино. *«Бачиш, усе добре, а ти хвилювалася…»*, — казав його погляд.
Оля розслабилася. Коли гості трохи втамували голод і випили, Олег приніс із спальні гітару. Кілька хвилин він налаштовував її, а потім заспівав: «Ти у мене одна…» Голос у нРаптом у вікно вдарив сильний дощ, і далекий гром ніби нагадав їм, що життя, як і погода, змінюється непередбачувано, але після кожної бурі знову сходить сонце.