**Букет**
Марія лежала, закривши очі. На іншому ліжку біля протилежної стіни сиділа Галина, схрестивши ноги, і голосно читала підручник. Телефон Марії розтяв тишу популярною мелодією. Галина замкнула книжку і докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче відповіла. За хвилину вже сиділа, потім відкинула телефон, підхопилася й метушилася по тісній кімнаті, запихаючи в спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди збираєшся? Що трапилося? — схвилювалася Галина.
— Дзвонила сусідка, маму в лікарню забрали, серцевий напад. — Марія застібнула молнію на сумці і пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки, стояли черевики.
— Завтра ж іспит. Вона в лікарні, за нею доглянуть. Здаси й поїдеш, — піднявшись, сказала Галина, спостерігаючи, як Марія натягує чоботи.
— Слухай, Галю, поясни все у деканаті. Я приїду та все владнаю. Здам у канікули. Гаразд, у мене автобус через сорок хвилин. — Марія вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Галина, але Марія вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.
Галина знизала плечима і повернулася до кімнати. Побачила на Маріїному ліжку зарядку, схопила її і босоніж кинулася наздоганяти подругу.
— Мар’є! Мар’є, стій! — гукала вона, збігаючи сходами.
Двері внизу грюкнули. Галина перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і ледь не вилетіла на вулицю.
— Мар’є!
Дівчина озирнулася, побачила в руках у Галини шнур і повернулася.
— Дякую. — І знову побігла.
— Шевченко, що ви тут влаштували? Одна ледь двері не знесла, друга боса на мороз вискочила. Невже п’яні? — з-за столу підвелася чергова.
— Пробачте, Людмило Григорівно, ми не п’ємо, — сказала Галина, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися піщинки.
— У Марії маму в лікарню забрали. Холодно, можу йти? — не дочекавшись відповіді, Галина піднялася нагору.
— Господи, спаси й сохрани! — чергова перехрестилася.
Галина повернулася в кімнату, струсила пісок, прибрала розкидані речі, вдягла тапочки і пішла за чайником. Завтра іспит — треба зігрітися.
Вже смеркло, коли в двері постукали.
— Хто там? — голосно спитала Галина, але у відповідь — тиша. Відкрила.
— Привіт! — На порозі стояв Ігор, тримаючи скромний букетик.
— Заходь. — Галина дочекалася, поки він увійде, і тоді сказала, що Марія поїхала додому.
— У неї ж завтра іспит, — здивувався хлопець.
— Піду до деканату, поясню. Вона перездасть. — Дівчина не відводила очей від квітів.
— Це тобі. — Ігор простягнув букет.
— Дякую. Чаю хочеш? — Вона взяла з підвіконня вазу.
— Я за водою, а ти роздягайся. — Усміхнулася і вийшла.
Ігор зняв лише чоботи, сів на Маріїне ліжко і провів рукою по ковдрі, ніби гладив її.
Галина повернулася, поставила квіти на стіл, відступила і помилувалася.
— Гарно. А що за квіти?
— Тонконіг, — відповів Ігор. — Я піду.
— Ви з Марією кудись планували? — поспішно спитала Галина.
— Так. Достали квитки на концерт.
— Справді? Візьми мене. Чого їм пропадати.
Ігор завагався.
— У тебе ж іспит.
— Та й що? — махнула рукою Галина. — Цілий день вчу, треба й відпочити.
Хлопець замислився. Вони з Марією лише починали — це ж не зрада?
— Підемо.
— Ура! — Галина підскочила. — Почекай за дверима, я переодягнусь.
Через п’ять хвилин вона вийшла. Ігор помітив, що вона встигла підфарбуватися.
— Ходімо, запізнимося.
На концерті Галина підстрибувала, кричала. Ігор теж розгулявся. Потім вони йшли пішки, гаряче обговорюючи виступ.
— Ось ця пісня найкраща! — Галина насвистувала мотив.
Так вони дійшли до гуртожитку. Двері були замкнені.
— Сьогодні Людмила. Не відкриє. Що робити? — зніяковіло спитала Галина.
— Ходімо. — Він повів її вздовж будівлі. За кутом дві дівчини лізли у вікно. — Швидше, поки не зачинили!
Галина встигла, але за кутом прозвучав свисток.
— Швидше! — прошепотіла вона.
Ігор підтягнувся і впав у кімнату. Вікно зачинили. Свисток затих. Всі переглянулися.
— Дякую, йдемо, — Ігор потягнув Галину до дверей.
Вони втекли на другий поверх, ввалилися в кімнату й розсміялися.
— Тихо, піду, — сказав Ігор.
Світла вони не ввімкнули.
— Залишайся, — прошепотіла Галина. — Ти мені подобаєшся. Дуже.
Вона притулилася до нього, підняла губи…
Марія повернулася в порожній гуртожиток після канікул. Галина й Ігор ще не приїхали. Вона здала іспит, надала довідку з лікарні. Мама одужувала.
Заняття почалися, а Галина не поверталася. У деканаті сказали — взяла акадА через роки, коли Марія й Ігор вже давно були одружені, до них несподівано завійшов лист із фотографією – на ній посміхалася дівчинка з тими самими очима, що й у Галини.