**Помста**
Ярослав виріс тихим та розумним хлопчиком. Батьки ні в чому не відмовляли своїй єдиній дитині, оплачували гуртки та секції, аби він став освіченою та всебічно розвиненою людиною. Ярослав займався кікбоксингом, грав у шахи, малював. Згодом захопився грою на банду́рі.
Його однолітки запрошували дівчат у кіно, балувалися дешевим горілчаним настоєм та цигарками, а Ярослав сидів із бандурою, перебираючи струни та наспівуючи хрипкуватим голосом.
Батьки мріяли про успішне майбутнє сина. У маленькому містечку із населенням у п’ятнадцять тисяч робити було нічого. Після школи Ярослав легко (з такими-то балами) вступив до університету в обласному центрі на престижний факультет комп’ютерних наук.
За день до початку занять батько відвіз сина із новеньким дорогим ноутбуком до своєї сестри. Чоловік у тітки помер рік тому, діти вже жили своїми сім’ями. У гуртожитку занадто гала́сливо, багато спокус, які заважають навчанню. Матір із собою не взяли, аби вона не влаштувала довгої плаксивої прощі. Батько кинув грошей на перший час і поїхав.
Ярослав вперше залишився наодинці з собою. Тітка мало цікавилася справами племінника. Стежила лише, щоб він був нагодований і не надто пізно повертався додому.
Звільнившись від батьківської опіки, одногрупники кинулися у всі тяжкі, часто прогулюючи пари. Ярослав тримався осторонь, друзів у нього не було й не було звички до гулянок. Його увагою з першого дня заволоділа Мар’яна, гарна білявка.
Хлопці шепотіли, що вона вступила на «чоловічий» факультет лише для того, щоб вигідно вийти заміж. Навчалася вона погано. Але викладачі рідко ставили їй незадовільно. Такій дівчині знання не потрібні. На неї просто було приємно дивитися, пояснювати матеріал, підходити і, ледь торкаючись плеча, виправляти її помилки.
Але в Мар’яни не було браку в шанувальниках. Вона вважала Ярослава ботаніком і ігнорувала його. Про що з ним говорити? Про музику, шахи чи нудну програмування? Отже, Ярослав їй не підходив за жодним параметром.
А він страждав від безвідповідної любові. Хотів бути поряд із Мар’яною щоХотів бути поряд із Мар’яною щоночі, що дня, у аудиторії, у гуртожитку, уві сні й наяву, мріючи, що одного разу вона подивиться на нього так само, як він — на неї.