Микола сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікнами зупинилася машина, м’яко ляснули двері, короткий цокіт підборів стих за дверима під’їзду. Нарешті, повільно й обережно повернувся ключ у замку…
Він намагався не дихати, аби вловити найменші відтінки звуків. Почувся шелест одягу, ледве чутні крадькома кроки. «Боїться розбудити, капці не наділа», — усміхнувся про себе Микола.
Двері тихо відчинилися. Оксана на цніжках увійшла до спальні, і коли світло з вулиці освітило порожнє ліжко, вона завмерла, відчуваючи його напружений погляд.