Удар серця
“Олесю Миколайовичу, не треба вам самому їхати у наш філіал. Нехай Маріанка відвезе документи,” — невдоволено промовив директор.
“Вибачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно там не був.”
“У вас там батьки?” — запитав директор, пом’якшуючи голос.
“Ні. Маму я перевіз сюди, але…”
“Розумію,” — перебив директор, — “мала батьківщина — це святе. Гаразд, їдьте. Але завтра у нас відповідальний день, встигнете повернутися?”
“Не сумнівайтеся,” — пообіцяв Олесь. — “Дякую.”
Директор махнув рукою, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Олесь зайшов у свій кабінет, прибрав зі столу папери, вимкнув комп’ютер, взяв папку з документами та вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив охоронцю на першому поверсі.
До дому не заїжджав. З машини подзвонив матері, запитав, як почувається, і попередив, що сьогодні не завітає — важлива справа. Не став казати, що їде у їхнє рідне місто. Мати занепокоїться, а в неї хворе серце.
“Гаразд, мамо, мені час. Якщо щось — одразу телефонуй.” Олесь поклав телефон і завів двигун.
На виїзді з міста завітав на заправку, заправив бак, купив каву та пару пампушок, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Та можна й подзвонити, попередити партнерів, щоб зачекали.
Планів відвідати колишніх знайомих не було. Старі друзі роз’їхалися. Просто захотілося побувати у місті, де пройшло дитинство. Олесь увімкнув радіо, і салон наповнився звуками сучасного хіта. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мати частіше хворіла, слабшала. На обстеженні у неї виявили проблеми з серцем. Олесь запропонував переїхати до нього в обласний центр. У великому місті медицина краща. Але мати рішуче відмовилася. Син дорослий, йому треба влаштовувати особисте життя, а вона буде заважати. Та її стан погіршувався.
Олесь умовив матір продати квартиру, додав грошей і купив їй невелике помешкання неподалік від свого. Після цього жодного разу не повертався у рідне місто, хоча часто згадував.
Хіба можна забути перше кохання? Можливо, вона давно там не живе, але місто залишилося — та сама вулиця, той самий будинок, під вікнами якого він стояв і страждав від нерозділеного почуття. Досі, коли згадував Оксану, серце починало калатати. Ніколи більше він не відчував нічого подібного. Наче залишив у тому місті частинку серця назавжди.
На худу однокласницю Оксану, нічим не виразну серед інших дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи зміненою — витонченою, іншою. І Олесь вперше відчув, що у нього є серце, так сильно воно забилося в грудях.
З того часу він лише про неї й думав. З нетерпінням чекав Нового року, адже на шкільному вечорі він запросить її на танець і розкаже про свої почуття. Нарешті, напередодні зимових канікул у школі поставили ялинку до стелі. Ввечері у великій залі зібралися старшокласники. Після концерту почалися танці. Перший повільний Олесь пропустив, не наважившись підійти до Оксани.
Вечір добігав кінця, а з динаміків лунали лише швидкі іноземні хіти. Шансів запросити Оксану на танець ставало все менше. Олесь стояв біля стіни й нервово кусав губи. Нарешті заграла повільна мелодія, і центр залу миттєво спорожнів.
Олесь глибоко вдихнув. Зараз або ніколи. Він кинувся до вікна, де стояла Оксана з подругами, щоб випередити інших хлопців.
Серце стукало так, що в очах потемніло. Олесю навіть здалося, що він зараз впаде у непритомність від хвилювання. Говорити він не міг. Важко дихаючи, він простягнув руку Оксані, дивлячись на неї з відчаєм і страхом.
Вона переглянулася з подругами і несподівано усміхнулася йому. На очах у всіх Олесь незграбно взяв Оксану за талію. Вона поклала руки йому на плечі, і вони почали повільно колихатися на місці.
Ноги не слухалися, тіло заОлесь дивився на зоряне небо над старим містом, де колись залишив своє серце, а тепер відчув, що воно нарешті повернулося до нього — спокійне і вільне.