Обман
Долі у людей різні. Комусь пощастить знайти єдине кохання від юності на все життя. А комусь воно приходить після зрад, розлучень, коли людина вже зневірилася і не сподівається на щастя.
Микола був із останніх. Із майбутньою дружиною він познайомився ще в університеті. Скромна й симпатична Оксана приїхала вчитися з невеликого містечка. Вона відразу сподобалася Миколі. Сам він був звичайним хлопцем без особливих прикмет. Оксана довго не відповідала йому взаємністю.
Але на останньому курсі, коли багато студентів вже знайшли свою половинку, а деякі встигли обзавестися дітьми, Оксана раптом звернула на нього увагу. Він був на сьомому небі від щастя й, звісно, незабаром зробив їй пропозицію. І до його радості, вона погодилася.
Мати Миколи розуміла, що дівчина не хоче повертатися в провінцію. Шлюб із сином давав їй прописку у великому обласному центрі, просторий будинок у місті і гарну роботу. Але бачачи, як син щасливий, вона вирішила не руйнувати його мрій.
Весілля відсвяткували відразу після отримання дипломів. У заміському ресторані зібралося багато гостей, переважно студентська братія. Лише батьки нареченої не приїхали.
Оксана пояснила, що батько хворий, прикутий до ліжка, а мати не може його покинути. На додаткові запитання вона відповідала стисло. Її обличчя набувало сумного виразу, а на віях тремтіли сльози. Батьки Миколи вирішили не засмучувати її розпитуваннями. Від допомоги дівчина також відмовлялася.
“Куди тільки мама його не возила – ніхто не допоміг”, — при цих словах очі Оксани потьмяніли від горя.
Родина Миколи намагалася замінити їй батьків. Жили всі разом, мирно та щасливо. Незабаром Оксана завагітніла. На роботу не влаштувалася – грошей вистачало, а скоро й у декрет. Через дев’ять місяців народився хлопчик. Батьки наполБатьки наполігли, щоб хлопця назвали на честь діда Оксани – Олесем.