Заслужене щастя
Оксана прийшла з роботи, перевдягнулася і випила чаю. Вечерю готувати ще рано, встигне. Андрій прийде години через дві. Вона взяла книгу, прилягла на диван і блаженно витягнула ноги. Находилася за день на підборах.
Оксана працювала вчителькою початкових класів. Виглядала підтягненою, з акуратною зачіскою. Одягалася в суворі костюми й непоказні сукні. Так вимагав шкільний дресс-код. Щодня їй доводилося зустрічатися з батьками учнів. А вони різні, з різним достатком. Вона намагалася не виділятися на тлі менш заможних і не загубитися серед успішніших. За роки роботи в школі навчилася говорити чітко і правильно, не підвищуючи голосу. Діти й батьки її поважали.
Перегорнувши кілька сторінок, Оксана відчула, як очі починають злипатися. Вона приплющила їх і незабаром дрімала. Прокинулася від звуку книги, що впала на підлогу. Оксана сіла і потерла очі. Нахилилася, щоб підняти книгу, але в цю мить у двері подзвонили. У Андрія є ключ, і ще зарано. Дзвінок повторився — нерішучий, короткий.
Оксана глянула у дверне дзеркало, поправила збиту зачіску й відкрила двері.
На порозі стояв Борис, друг і колега Андрія.
— Привіт, Оксано.
— Привіт, Борисе. Андрій ще не повернувся з роботи, — відповіла вона.
— Я знаю. Я, власне, до тебе. — Борис переступав з ноги на ногу.
— Заходь. — Оксана відступила, впускаючи його.
Він зняв пальто, повісив на гачок, шарф засунув у рукав. Потім струснув черевики. Оксана спостерігала, розмірковуючи, що могло привеВін мовчки вийшов, а Оксана, усміхнувшись, повернулася до дивана, розуміючи, що їхнє щастя витримало ще одну спробу змінити його на щось інше.