**Щоденник Ольги Гнатюк**
Сиди, тепер подумай, як жити далі, якщо твій чоловік залишив по собі дитину, а ти маєш вирішувати — допомагати чи віддати маленьку Даринку до дитячого будинку…
Вихідний, можна полежати. Але Ольга потягнулася, зкинула ковдру й підвелася. Умилася, заварила свіжу каву з корицею, пила маленькими ковтками, дивлячись у вікно на похмурий двір із голізуватими деревами та калюжами після дощу. Небо густо затягнуте сірою пеленою, от-от посиплеться дрібний мокрий сніг.
Але вийти треба — хоч сміття винести. Набридло сидіти вдома та шкодувати себе. Нічого не зміниш, Дмитра не повернеш. Коли вмирає близька людина, здається, що частина тебе вмирає разом із ним. Ольга відчувала порожнечу всередині, яку, як не намагалася, нічим не могла заповнити. Час не лікує — він заганяє біль глибше, стирає спогади. Втомилася від болю, туги та сліз. А як жити, якщо Дмитра більше нема? Заради чого?
Познайомилися в університеті. На першій лекції він сів поруч. Милий хлопець, який так само, як і вона, дивився на світ з цікавістю. Потім разом бігали коридорами, шукаючи аудиторії, разом тікали на перерві до їдальні.
До п’ятого курсу вони розуміли одне одного з півслова, наче подружжя, яке прожило разом багато років.
— Як я житиму без тебе? Навіть уявити не можу. Здамо сесію — і роз’їдемося. Слухай, а може, не будемо розлучатися? — одного разу спитав Дмитро.
— І що пропонуєш? — зустріла питанням Ольга.
— Виходь за мене, — випалив він.
— Це ти робиш мені пропозицію? — посерйозніла вона. — Я вже думала, що ніколи не дочекаюся цих слів. А тепер візьму та й згоджуся.
— Правда? — усміхнувся він.
— Чому тобі весело? Для шлюбу мало бажання бути разом. Треба кохати.
— Ми з тобою за ці роки стали рідними. Хто сказав, що я тебе не люблю? А ти? Ти мене любиш?
Ольга багато разів запитувала себе про це. І щоразу відповідала — так. Померла б, якби Дмитро захопився іншою. Наприкінці серпня вони одружилися. Вона жила з батьками, а він приїхав до Києва з маленького містечка навчатися.
Батьки обох напружилися, зкинулися й купили молодим однокімнатну квартиру. Без домовленості вони вирішили відкласти з дітьми. Ользі все це здавалося неначе грою. Але час минав, вони були щасливі. Через два роки Дмитро разом із другом відкрив невеликий бізнес.
Ольга не хотіла ризикувати — лишилася на роботі. Якщо в них не вийде, у неї все ж буде заробіток. Але в Дмитра та Андрія все вдалося. Вона теж перейшла працювати до чоловіка, вела бухгалтерію, щоб уникнути сюрпризів.
Ще за два роки вони купили простоПройшло п’ять років — Ольга побудувала успішну справу, усиновила Даринку і зрозуміла, що справжнє щастя не в грошах, а в можливості дарувати любов.